12 тиждень дистанційного навчання

СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ 
1. При обстеженні штучного плавального басейна встановлено, що t0 води складає 220 С, рівень прозорості води – 17 см, світловий коефіцієнт 1/6, рівень штучного освітлення – 200 лк. Дати гігієнічну оцінку. Які порушення виявлено? Як їх слід усунути?
2. Спортивний зал школи розташовано на ІІ поверсі, вікна залу орієнтовано на південний захід. Підлога залу вкрита лінолеумом, стіни пофарбовані масляною фарбою. Які недоліки Ви помітили?

Тести за результаами пройденого матеріалу (всі)

Тест № 3.  Зміст гігієнічного навчання і виховання

1. Повітря має значення для людини:

а) у теплообмінних процесах;

б) у запальних процесах;

в) у відбудовних процесах.

2. Кількість водяних парів, необхідних для повного насичення одного метра кубічного повітря – це:

а) максимальна вологість;

б) парамаксимальна вологість;

в) відносна вологість.

3. Теплопровідність характеризується здатністю:

а) проводити тепло;

б) усмоктувати вологу;

в) зберігати тепло.

4. Від яких елементів залежать гігієнічні якості взуття:

а) носка, устілок, прокладок;

б) зовнішнього взуття та носка;

в) корсетності, підошви, устілок.

5. Процес, у результаті якого відбувається утворення органічних сполук:

а) асиміляція;

б) катаболізм;

в) дисиміляція.

6. Вуглеводи – це:

а) головне джерело енергії;

б) будівельний матеріал всіх елементів клітини;

в) ліпіди.

7. Скільки разів необхідно проводити вологе прибирання у спортивному залі протягом дня:

а) 2;

б) 1;

в) 4.

8. Загартування – це:

а) система гігієнічних заходів, які направлені на підвищення стійкості організму;

б) профілактика захворювань;

в) тренування терморегулюючого апарату.

9. Яка температура води повинна бути під час обливання:

а) 30 ºС;

б) 15 ºС;

в) 50 – 60 ºС.

10. Скільки калорій витрачається спортсменами у день розвиваючого тренування:

а) 6000 – 7000 ккал;

б) 5000 – 8000 ккал;

в) 2500 – 3000 ккал. 

Тест № 4.  Гігієнічні вимоги до занять окремими видами спорту

1. Яка температура повітря повинна бути в спортивному залі під час занять:

а) +15 – 16 ºС;

б) +20 – 25 ºС;

в) +10 – 12 ºС.

2. Яке покриття бігових доріжок краще:

а) тартан та рекортан;

б) гарове;

в) коксогарове.

3. Які захворювання найбільш властиві плавцям:

а) захворювання верхніх дихальних шляхів;

б) кон’юктивіт;

в) остеохондроз.

4. Якою повинна бути зона безпеки навколо рингу або килима у боксі чи боротьбі:

а) 1,5 – 2 м.

б) 3 – 4 м.

в) 0,5 – 1 м.

5. Скільки хвилин відводиться на гігієнічну гімнастику:

а) 10 – 15;

б) 20 – 25;

в) 5 – 6.

6. Які типи порушення постави частіше зустрічаються у шкільному віці:

а) сколіоз;

б) лордоз;

в) кіфоз.

7. Якими вправами рекомендується починати розминку:

а) простими по координації;

б) інтенсивними;

в) з великим фізичним навантаженням.

8. Скільки занять ФК на тиждень у учнів молодших класів:

а) 3;

б) 2;

в) 1.

9. Яка вологість повітря повинна бути в спортивному залі:

а) 30 – 60%;

б) 10 – 30 %;

в) 20 – 40%.

10. Чому дорівнює вертикальне і горизонтальне освітлення у спортивному залі:

а) 200 лк;

б) 100 лк;

в) 300 лк.

Тест № 5.  Гігієнічні вимоги до навантажень у спорті

1. Скільки розділів виділяють у підготовчій частині спортивного тренування спортсменів:

а) 3;

б) 2;

в) 4.

2. Що відноситься до активного відпочинку:

а) ходьба та дихальні вправи;

б) масаж;

в) сон.

3. Скільки тренувань протягом дня проходить у спортсменів:

а) 3;

б) 2;

в) 1.

4. Ефективний засіб відбудовних процесів:

а) комплекс засобів;

б) аутогенне тренування;

в) фармакологічні засоби.

5. Температура повітря у сауні:

а) 70 – 75 ºС;

б) 50 – 60 ºС;

в) 80 – 90 ºС.

6. Чи впливають гормональні анаболіки на здоров’я:

а) так;

б) ні;

в) у деякій мірі.

7. У процесі фізичного виховання розрізняють: 

а) чотири види сили;

б) два види сили;

в) три види сили.

8. Скільки мезоциклів містить структура підготовки періоду тренування:

а) 4 – 5;

б) 3 – 5;

в) 1 – 3.

9. Мезоцикли тривають:

а) 16 – 20 тижнів;

б) 10 – 15 тижнів;

в) 5 – 6 тижнів.

10. У мікроциклі тренування виділяють дні для відбудови організму. Скільки їх:

а) 1;

б) 5;

в) 3.

Відповіді на тестові завдання

Тест №3.    Тест №4.      Тест №5.

             1. а  1. а 1. а

             2. а 2. а 2. а

             3. а 3. а 3. а

             4. а 4. а 4. а

             5. а 5. а 5. а

             6. а 6. а 6. а

             7. а 7. а 7. а

             8. а 8. а 8. а

             9. а 9. а 9. а

             10. а 10. а 10. а

Тест № 1.  Класифікація та проектування спортивних споруд

1.До складу спортивних споруд входять:

1-1.Допоміжні приміщення і споруди

1-2.Стоянки біля спорудження

1-3.Магазини всередині спорудження

2.Основне спорудження – це:

2-1.Головна частина спортивної споруди, призначена для проведення змагань

2-2.Кілька окремих споруд

2-3.Кімнати для суддів

3.Пропускна спроможність спортивного залу розміром 36х18:

3-1.1920 учнів

3-2.1440 учнів

3-3.980 учнів

4.Які розміри гімнастичного залу у вищих навчальних закладах?

4-1.36х18 м.

4-2.42х24 м.

4-3.18х18 м.

5.До позашкільних спортивних споруд відносяться:

5-1.ДЮСШ

5-2.Вищі училища

5-3.Дитячі садки

6.Назвати розміри спортивного залу ДЮСШ

6-1.36х18 м.

6-2.12х24 м.

6-3.30х18 м.

7.Скільки типів проектування розрізняють?

7-1. 4

7-2.3

7-3.1

Тест № 2.  Документація спортивного обладнання 

1.Експериментальне проектування проводиться:  

1-1.З  метою визначення раціонального типу спортивної споруди

1-2.Для будівництва одного спортивного спорудження

1-3.З  метою конструктивного проектування

2.Будівництво здійснюють способом: 

2-1.Підрядним, господарчим, комплексним

2-2.Тільки підрядним

2-3.Тільки комплексним

3.Формою статичної звітності є:

3-1.Зведені звіти

3-2.Характеристики

3-3.Паспорти

4.Паспорт спортивної споруди складають:

4-1.Відкриті і криті споруди

4-2.Тільки відкриті

4-3.Тільки криті

5.Скільки розділів містить паспорт:

5-1.7

5-2.5

5-3.4

6.Комплексна споруда – це:

6-1.Включає кілька об’єктів для занять ФК і спортом

6-2.Вимагає один об’єкт для занять

6-3.Спортивна арена

Тест № 3.  Спортивні зали. Схеми розміщення та обладнання.

1.Спортивні зали бувають:

1-1.Універсальні

1-2.Для навчальних закладів

1-3.Комбіновані

2.Розміри великого спортивного залу:

2-1.42х24 м.

2-2.36х18 м.

2-3.30х18 м.

3.Розміри малого спортивного залу:

3-1.18х9 м.

3-2.34х12 м.

3-3.30х18 м.

4.Тверда підлога по конструкції з:

4-1.Паркету чи брущатки

4-2.Дощок чи рейок

4-3.Пробки і синтетичних матеріалів

5.На якій висоті повинні бути розташовані вікна в спортивних залах?

5-1.2 м.

5-2.3 м.

5-3.1,5 м.

6.Яка ширина ліній розмітки?

6-1.50 мм.

6-2.30 мм.

6-3.25 м.

7.Яка температура повітря повинна бути в спортивному залі?

7-1.15 – 17 ºС;

7-2.25 – 27 ºС;

7-3.19 – 23 ºС.

Тест № 4.  Типи відкритих спортивних споруд

1.Відкриті спортивні споруди бувають:

1-1.Комплексні і окремі

1-2.Тільки окремі

1-3.Комплексні

2.До складу відкритих спортивних споруд відносять:

2-1.Поля, доріжки, місця для занять

2-2.Тільки бігові доріжки

2-3.Місця для глядачів

3.Які типи покриття верхнього шару розрізняють?

3-1.Штучні, трав’яні, крижані

3-2.Трав’яні і крижані

3-3.Тільки крижані

4.Природні трав’яні покриття створюють:

4-1.осівом, одернуванням, вегетативним способом

4-2.У виді брусків по дерев’яних лагах

4-3.На охолодженій підставі

5.За якою формулою розраховують потребу в спортивних спорудах?

5-1.А = к·е + в  =

5-2.Х = 

5-3.А = 

6.Яке штучне освітлення більш економічне і більш якісніше?

6-1.Люмінесцентне

6-2.Лампи розжарювання

6-3.Не має значення

7.Якою фарбою треба покривати стелі і підлогу в спортивних залах?

7-1.Світлих тонів

7-2.Темних

7-3.Не має значення

Тест № 5.  Відкриті комплексні споруди

1.Назвіть найбільший стадіон світу:

1-1.Маракана

1-2.Олімпійський

1-3.Раздан

2.На скільки категорій від місткості трибун поділяють стадіони?

2-1.5

2-2.4

2-3.3

3.Спортивна арена – це:

3-1.Спортивне ядро з трибунами для глядачів

3-2.Поле для спорт ігор

3-3.Трибуни з опорними конструкціями

4.Розмір волейбольного майданчика:

4-1.18х9 м.

4-2.20х10 м.

4-3.30х18 м.

5.Розмір баскетбольного майданчику:

5-1.26х14 м.

5-2.31х8 м.

5-3.18х9 м.

6.Розмір футбольного поля:

6-1.50х90 м.

6-2.40х100 м.

6-3.30х70м.

7.Чому дорівнює діаметр баскетбольного кільця?

7-1.45 см.

7-2.30 см.

7-3.50 см.

11 тижденгь дистанційного навчання

Тема. Гігієнічні вимоги до освітлення, фарбування, опалення. Гігієнічні основи формування здорового способу життя дітей, підлітків та молоді. Алгоритм керування формуванням здорового способу життя

Завдання

1. Прочитайте матеріал практичної. Заповніть протокол санітарного обстеження спортивної зали педагогічного коледжу (на вибір) (нижче).

ХІД РОБОТИ

1. Вимоги до природного і штучного освітлення

Природне освітлення. Навчальні приміщення повинні мати природне освітлення. Без природного освітлення допускається проектувати: снарядні, умивальні, душові, вбиральні при гімнастичному залі; душові та вбиральні персоналу; комори і складські приміщення (крім приміщень для зберігання легкозаймистих рідин), радіовузли; кінофотолабораторіі; книгосховища; бойлерні, насосні водопроводу і каналізації; камери вентиляційні і кондиціонування повітря; вузли управління та інші приміщення для встановлення та керування інженерним і технологічним обладнанням будівель; приміщення для зберігання деззасобів.

У навчальних приміщеннях слід проектувати бічне лівосторонній освітлення. При двосторонньому освітленні, яке проектується при глибині навчальних приміщень більше 6 м, обов'язково пристрій правостороннього підсвітки, висота якого повинна бути не менше 2,2 м від стелі. При цьому не слід допускати напрямок основного світлового потоку попереду і ззаду від учнів.

У майстернях для трудового навчання, актових і спортивних залах також може застосовуватися двостороннє бічне природне освітлення і комбіноване (верхнє і бічне). У приміщеннях загальноосвітніх закладів забезпечуються нормовані значення коефіцієнта природного освітлення (КПО) відповідно до гігієнічних вимог, що пред'являються до природного і штучного освітлення.

У навчальних приміщеннях при односторонньому боковому природному освітленні КЕО повинен бути 1,5% (на відстані 1 м від стіни, протилежної світловим отворів). Нерівномірність природного освітлення приміщень, призначених для занять учнів, не повинна перевищувати 3:1. Орієнтація вікон навчальних приміщень повинна бути на південні, південно-східні і східні сторони горизонту. На північні сторони горизонту можуть бути орієнтовані вікна кабінетів креслення, малювання, а також приміщення кухні, орієнтація кабінету інформатики - на північ, північний схід.

Навчальні приміщення обладнуються: регульованими сонцезахисними пристроями типу жалюзі, тканинними шторами світлих тонів, що поєднуються з кольором стін, меблів. Штори з полівінілхлоридної плівки не використовуються. У неробочому стані штори необхідно розміщувати в простінках між вікнами. Для обробки навчальних приміщень використовуються оздоблювальні матеріали та фарби, що створюють матову поверхню з коефіцієнтами відбиття: для стелі - 0,7 - 0,8; для стін - 0,5 - 0,6; для підлоги - 0,3 - 0,5.

Штучне освітлення. У навчальних приміщеннях забезпечуються нормовані рівні освітленості і показники якості освітлення (показник дискомфорту і коефіцієнт пульсації освітленості) відповідно до гігієнічних вимог до природного і штучного освітлення.

У навчальних приміщеннях передбачається переважно люмінесцентне освітлення з використанням ламп: ЛБ, ЛХБ, ЛЕЦ. Допускається використання ламп розжарювання (при цьому норми освітленості знижуються на 2 щаблі шкали освітленості). Не слід використовувати в одному приміщенні люмінесцентні лампи і лампи розжарювання. Використання нових типів ламп і світильників узгоджується з територіальними центрами держсанепіднагляду.

У навчальних приміщеннях слід застосовувати систему загального освітлення. Світильники з люмінесцентними лампами розташовуються паралельно светонесущей стіні на відстані 1,2 м від зовнішньої стіни і 1,5 м від внутрішньої. Для загального освітлення навчальних приміщень і навчально-виробничих майстерень слід застосовувати люмінесцентні світильники наступних типів: ЛС002-2х40, ЛП028-2х40, ЛП0022х40, ЛП034-4x36, ЦСП-5-2х40. Можуть використовуватися й інші світильники за типом наведених з аналогічними світлотехнічними характеристиками та конструктивним виконанням. Класна дошка обладнується софітами і висвітлюється двома встановленими паралельно їй дзеркальними світильниками типу ЛПО-30-40-122 (125). Зазначені світильники розміщуються вище верхнього краю дошки на 0,3 м і на 0,6 м у бік класу перед дошкою.

При проектуванні системи штучного освітлення для навчальних приміщень необхідно передбачити роздільне включення ліній світильників. У навчальних кабінетах, аудиторіях, лабораторіях рівні освітленості повинні відповідати наступним нормам: на робочих столах - 300 лк, на класній дошці - 500 лк, у кабінетах технічного креслення та малювання - 500 лк, в кабінетах інформатики на столах - 300 - 500 лк, у актових і спортивних залах (на підлозі) - 200 лк, в рекреаціях (на підлозі) - 150 лк. При використанні ТСО і необхідність поєднувати сприйняття інформації з екрана і ведення записи в зошиті - освітленість на столах учнів повинна бути 300 лк.

При використанні діа-і кінопроекторів освітленість на столах учнів повинна бути 500 лк. При цьому слід використовувати або одне місцеве освітлення, або створювати систему "функціонального" штучного освітлення з "темним коридором" перед екраном.

Необхідно проводити чистку освітлювальної арматури світильників не рідше 2 разів на рік і вчасно замінювати перегорілі лампи . Залучати до цієї роботи учнів не слід. Несправні, перегорілі люмінесцентні лампи збираються і вивозяться з будівлі загальноосвітньої установи. З метою попередження виникнення масових неінфекційних захворювань (отруєнь) зберігання їх у непристосованих приміщеннях загальноосвітніх установ забороняється (ст. 29, п. 1 Федерального закону "Про санітарно - епідеміологічне благополуччя населення" від 30 березня 1999 р. N 52-ФЗ).

2. Вимоги до фарбування

Слід використовувати наступні кольори фарб:

o для стін навчальних приміщень - світлі тони жовтого, бежевого, рожевого, зеленого, блакитного;

o для меблів (парти, столи, шафи) - кольори натурального дерева або світло-зелений;

o для класних дощок - темно-зелений, темно-коричневий;

o для дверей, віконних рам - білий.

Для максимального використання денного світла і рівномірного освітлення навчальних приміщень слід:

o садити дерева не ближче 15 м, чагарник - не ближче 5 м від будівлі;

o не зафарбовувати віконне скло;

o не розставляти на підвіконнях квіти. Їх розміщують у переносних квіткарках висотою 65-70 см від підлоги або підвісних кашпо в простінках вікон;

o очищення і миття скла проводити 2 рази на рік (восени і навесні).

3. Система вентиляції 

Забезпечує надходження в приміщення потрібної кількості чистого повітря і видалення повітря, забрудненого продуктами життєдіяльності. При  поганій вентиляції в спортивних спорудах погіршуються фізичні і хімічні властивості повітря, підвищується запиленість, збільшується кількість мікробів у повітрі.

Забруднення повітря. Спортзали та інші приміщення для фізкультури та спорту, особливо масових, часто перевантажені, що при недостатній вентиляції призводить до накопичення антропотоксинів. Запиленість повітря варіює від 50 до 300 частинок у 1 см3, а бактеріальна забрудненість – з 2000 до 2600 у 1 м3 повітря. Іноді в залах виявляються гноєтворні бактерії. Більшість речовин, що забруднюють повітряне середовище спортивних споруд, діють на організм в залежності від їх поєднання між собою і від фізичних властивостей повітряного середовища. Найвищі концентрації хімічних домішок в повітрі спортивних споруд відзначаються у вечірній час. До кінця занять зростає запиленість і бактеріальна забрудненість повітря.

При інтенсивної м'язової діяльності в більшості випадків відбувається дихання через рот, тому мікробні і пилові домішки повітря заносяться на слизову оболонку носоглотки, викликаючи вогнища інфекції (тонзиліти, ларингіти тощо).

4. Статична електрика

Останнім часом все більше з'являється спортивного одягу, взуття, інвентарю, спорядження та обладнання з синтетичних матеріалів. Вони мають здатність електризуватися, тобто є генератором статичної електрики. Найбільші величини статичних зарядів відзначаються в критих спортивних спорудах. Так, при заняттях баскетболом на тілі спортсмена виявлено заряди до 

10-20 кВ. Електричні заряди, концентруючись на поверхні, притягують до себе пилові частинки і мікроорганізми. Статичні заряди або статичне електричне поле (СЕП) не байдужі для організму людини –знижують тонус і реактивність вегетативної нервової системи – відволікають, дратують, втомлюють. Крім того, при зіткненні з заземленими предметами відбувається іскровий розряд, що заподіює бо-люче відчуття спортсмену. Все це знижує працездатність, погіршує відновні процеси. Дія СЕП посилюється при тривалому і повторному впливі. Накопиченню зарядів сприяє масляне забарвлення підлоги і стін. На відкритих майданчиках потенціал нижче, так як там має місце "фактор розведення".

Величина статичної електрики в спортивному залі залежить від погодних умов, мікроклімату приміщень, часу доби, сезону року. У спортивних спорудах і, природно, на тілі тих, що займаються, СЕП зростає взимку, знижується до середніх величин в осінньо-весняний період і падає до мінімуму влітку.

Зі збільшенням вологості повітря електризуємість зменшується, тому вологе прибирання підлоги та панелей, особливо пластикових, провітрювання залу, а крім того, заняття в шкіряному взутті і навіть босоніж, сприяє зниженню СЕП. Перевдягання і миття у душі сприяють зняттю електростатичного заряду з поверхні тіла спортсмена.

5. Спортивні шуми

Систематичний вплив несприятливих факторів навколишнього середовища 

на організм спортсменів може викликати передпатологічні та патологічні стани. Одним з таких чинників є спортивні шуми, у тому числі імпульсні шуми високих рівнів, що виникають при заняттях важкою атлетикою і кульовою стрільбою. По відношенню до спортивної споруди шум може бути зовнішній (наприклад, транспортний) і внутрішній (шум глядачів, спортивні шуми). Розрізняють шуми постійні та непостійні. До постійних відноситься шум від роботи вентиляції, до непостійних (коливний у часі, переривчастий і імпульсний) – шум при заняттях важкою атлетикою, стрільбою.

Зазвичай зали не обладнуються звукопоглинальними матеріалами, звук багато разів відбивається стінами та стелею. Час реверберації (звучання) дуже тривалий. Тому в залах створюється високий шумовий фон. Виникаючі шумові імпульси не  встигають загасати до появи нових, акустика в приміщенні погана, приміщення "гучні", причому із зменшенням розмірів залів рівень шумового фону зростає. Тому нормуються не тільки рівні звукового тиску (рівні звуку), але і час реверберації.

Фізіологічні зрушення, що виникають в організмі під дією шуму, надають несприятливий вплив на здоров'я спортсменів і тренерів, на їх працездатність і результативність, викликають зниження гостроти слуху, що дає підставу вважати шум своєрідною шкідливістю для спортсменів і безумовною професійної шкідливістю для тренерів.

Боротьба з шумом повинна бути спрямована на джерела його виникнення шляхом звукоізоляції і звукопоглинання, заміни обладнання та інвентарю менш гучними, застосування індивідуальних засобів захисту від шуму. Вибір того чи іншого засобу залежить від характеру шуму, його інтенсивності та вимог розбірли-вості мови. Так, при рівні шуму до 100 дБ достатньо обмежуватися застосуванням протишумів типу втулок, вкладишів або тампонів. При рівні шуму від 100 до 125 дБ доцільно використовувати навушники, а від 125 до 130 дБ і більше – високоефективні шоломи.

Якнайшвидшому відновленню слуху сприяє і низькочастотна музика малої інтенсивності, що програється під час відпочинку - "розгальмовування по Невяжському". Велике значення у захисті від шкідливої дії шуму мають заходи організаційного характеру: розробка і встановлення гранично допустимих величин шуму, що регламентуються санітарними нормами, а також проведення лекцій і бесід з тренерами і спортсменами з питань профілактики шкідливого впливу шуму на організм, видання спеціальної літератури, що пропагує профілактику шуму.

Практична робота

Оптимальні умови освітлення сприяють ефективному здійсненню робочого, навчального процесу, запобігають порушенню зору, сприяють високій працездатності людей.

Основні гігієнічні вимоги до освітлення: достатня інтенсивність, рівномірність, відсутність блиску. Гігієнічна оцінка освітленості проводиться за допомогою світлотехнічних методів. Окрім того, можна використовувати фізіологічні способи оцінки освітлення.

Для оцінки освітлення використовується міжнародна система світлових величин (світловий струмінь, освітленість) та одиниць (люмен, люкс).

Освітленість – щільність світлового струменя на освітлюваній поверхні. Одиниця освітленості – люкс (лк). Один люкс дорівнює освітленості поверхні у 1 м 2 при падінні на неї світлового струменя у 1 люмен.

Гігієнічними вимогами передбачено комбіноване (природне та штучне) освітлення.

При гігієнічній оцінці природнього освітлення відзначають: орієнтацію вікон, їх розташування, кількість, форму; ступінь чистоти скла; наявність предметів, які можуть перешкоджати проникненню денного світла. Поряд з цим необхідно визначати світловий коефіцієнт, кут падіння та кут отвору, а також коефіцієнт природньої освітленості.

Світловий коефіцієнт – відношення площі заскленої поверхні вікон до площі підлоги. Для його обчислення вимірюють площу заскленої поверхні вікон (без рам та перемичок) і ділять його на площу підлоги. Величина світлового коефіцієнту для спортивних залів має бути не менше 1/6. Величина світлового коефіцієнту для приміщень, де виконують точну роботу, має бути в межах 1/2-1/5; роботу середньої точності – 1/6-1/8; у житлових приміщеннях – 1/8-1/10; у допоміжних – 1/10-1/14 .

Коефіцієнт природньої освітленості (КПО) – відсоткове співвідношення величини освітленості у даній точці приміщення та одночасне визначення величини освітленості поза межами приміщення в умовах розсіяного світла.

КПО= Е вн. / Е зовн. Х 100%, де

Е вн. – горизонтальна мінімальна освітленість всередині приміщення (лк);

Е зовн. – горизонтальна освітленість під відкритим небом в умовах світла (лк).

Залежно від функціонального призначення приміщень КПО визначають на поверхні, розташованій на висоті 80 см від підлоги на 1 м від внутрішніх стін.

Освітленість визначають за допомогою люксметра. Він складається з селенового фотоелементу (а), вимірювача магнітоелектричної системи (б) та електричного ланцюга (в). При потраплянні світлових променів на фотоелемент у ланцюгу виникає електрична напруга, яка відхиляє рамки вимірювального механізму та стрілку приладу.

На верхній частині приладу міститься ручка перемикача (д) для визначення освітленості у різних діапазонах та затискачі для приєднання фотоелемента; на корпусі вимірювача є коректор, який необхідний для установки нульової позначки шкали.

Шкала люксметра має поділки у люксах: верхня шкала – 2-25 лк, середня – 0-100 лк, нижня – 0-500 лк.

Для вимірювання високої інтенсивності освітленості використовується спеціальний поглинач (г), який закриває сприйнятливу частину фотоелементу. При використанні поглинача покази приладу необхідно збільшувати у 100 разів. Завдяки такому люксметру можна визначати освітленість у трьох діапазонах: 0-2500 лк, 0-10000 лк, 0-50000 лк.

Вимірювання освітленості за допомогою люксметра проводиться наступним чином:

– фотоелемент від’єднують від приладу та перевіряють положення стрілки (вона повинна бути на нульовій позначці); під’єднують фотоелемент;

– поміщають фотоелемент у досліджуване місце та проводять обчислення за шкалою.

Отримані дані порівнюють із відповідними гігієнічними нормами (табл. 11 та 2).

Люксметр не повинен тривалий час знаходитися при температурі понад + 500С та нижче – 400 С.

Штучне освітлення. При оцінці штучного освітлення враховують якісні та кількісні характеристики. До якісних належать: вид джерела світла (лампи розжарювання, лампи денного освітлення), система освітлення (загальна, місцева, комбінована), тип освітлюваних приладів (світильники прямого світла, розсіяного), висота розташування та розміщення світильників, потужність ламп, особливості захисної арматури.

Система опалення повинна відповідати наступним гігієнічним вимогам: 1) підтримувати в приміщенні за будь-яких коливань температури повітря, навіть у найхолоднішу погоду, необхідну рівномірну температуру (різниця температур по горизонталі від вікон до протилежної стінки не повинна перевищувати 2 0 С, а по вертикалі – 2,5 0 С на кожен метр; 2) система опалення не повинна погіршувати якість повітряного середовища. Цим вимогам найкраще відповідає водяне опалення. У цій системі температура циркулюючої води завжди нижче 100 0 С, тому температура поверхні нагрівальних батарей рідко досягає 80 0 С. Система опалення приміщення є достатньою, коли на 30-60 м2 площі припадає не менше 1 м2 поверхні нагрівальних приладів.

Прогресивною системою є панельно-промениста система опалення. Температура поверхні панелей є нижча за температуру водяних радіаторів (40–45 0 С), а площа більша, що дозволяє підтримувати температуру рівномірно як по горизонталі, так і вертикалі.

Система вентиляції забезпечує надходження в приміщення потрібної кількості чистого повітря і видалення повітря, забрудненого продуктами життєдіяльності людини.

Для того, щоб повітря в приміщенні було чисте, людині необхідно забезпечити певний об’єм повітря, що називається повітряним кубом. Чистоту повітря забезпечує ще об’єм вентиляції – кількість зовнішнього повітря, необхідного для однієї людини на годину.

Вентиляція у приміщеннях може бути природною та штучною. 

Шум— коливання частинок навколишнього середовища, що сприймається органами слуху людини як небажані сигнали.

Протокол санітарного обстеження освітленості спортивної зали

1. Дата, час дослідження, адреса.

2. Призначення та особливості його експлуатації.

3. Система природнього освітлення (бічне, верхнє, комбіноване).

4. Вікна (кількість; орієнтація; розташування – відстані від підлоги та стелі, ширина простінків; форма; розміри; конструкції віконних перемичок; стан скла; періодичність очистки).

5. Колір стін, стелі, підлоги. 

6. Показник світлового коефіцієнта, кутів падіння та отворів, коефіцієнта природньої освітленості).

7. Освітленість денним світлом у різних точках зали.

8. Система штучного освітлення.

9. Джерела світла (лампи розжарювання, люмінесцентні лампи).

10. Освітлювальні прилади (тип, кількість, потужність ламп, розташування, висота підвісу, стан арматури).

11. Освітленість у різних точках та площинах зали (горизонтальна, вертикальна).

12. Санітарно-гігієнічна оцінка.

13. Рекомендації щодо покращення освітлення.

Підпис ________________ .

10 тиждень дистанційного навчання 2 заняття

ТЕМА :  Гігієнічні вимоги до застосування відновлюючих засобів у спорті

1. Прочитати матеріал лекції. Описати, що Ви у вашому житті використовували, як засіб відновлення - не більше 10 речень. Надіслати викладачу.

10 тиждень дистанційного навчання 1 заняття

ТЕМА : Гігієнічні вимоги до занять лижним спортом, плаванням, важкою атлетикою, боротьбою та боксом

Прочитати лекцію. Дати відповідь на 5 любих питань. Дякую

1. Гігієнічне забезпечення занять лижним спортом

Заняття лижним спортом роблять різнобічний функціональний вплив на організм. Значні фізіологічні вимоги пред'являються до аеробної системи (серцево-судинної, зовнішнього і тихорєцького подиху, крові), тому що тренувальні і змагальні навантаження виконуються в зонах великої і помірної потужності. Оскільки лижні траси пролягають по місцевості зі складним рельєфом (із крутими спусками і підйомами), а використання пластикових лиж значно підвищило швидкісно-силові характеристики рухів лижників, лижні гонки жадають від спортсмена високого рівня розвитку швидкісно-силових якостей. Для досягнення високих спортивних результатів їм необхідна висока працездатність при аеробному, змішаному аеробно-анаеробному і анаеробно-гліколітичному режимах роботи. Спеціальна підготовка лижників проводиться, як правило, на свіжому повітрі, що робить дію, що гартує, однак інтенсивність охолодження впливу може перевищити міру захисних можливостей організму спортсмена і викликати простудні захворювання.

Одяг лижників складається з бавовняної чи вовняної білизни, спортивного костюма, шапочки. У тренуваннях помірної інтенсивності вітро- і вологозахисні костюми придатні тільки для дощової чи вітряної погоди, тому що вони значно утрудняють тепловіддачу.

Взуття — легкі шкіряні лижні черевики з еластичною підошвою, широким сандальним рантом для кріплення лиж. З огляду на інтенсивний вплив лижного спорту на організм, доцільно включати його в загально фізичну підготовку на заняттях іншими видами спорту. Значні по обсязі й інтенсивності навантаження лижників приводять до виникнення в них вираженого стомлення, що супроводжується явищами підвищеного тонусу (щільності) м'язів («забиті» м'язи). Класичний масаж з відбудовною метою в цих випадках малоефективний, тому що його основні прийоми — розминання і розтирання - викликають хворобливі відчуття. У цьому випадку добре допомагають ванни й апаратний масаж, а після цього можна використовувати ручний масаж, скоротивши звичайну тривалість процедури наполовину. Засобами відбудовного тренування в лижників служать плавання, волейбол, теніс, баскетбол. Чи сауна російська лазня — занадто сильні засоби, тому їх не рекомендується використовувати частіше одного-двох разів у тиждень.

Енерготрати лижників дуже високі, тому для їхнього відновлення калорійність харчового раціону повинна складати 70— 75 ккал/кг у день (чотириразове харчування і додатковий прийом соків, бульйонів, сподіваючись, фруктів на тренуванні).

У лижників-гонщиків відносно часті хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів — хронічні тонзиліти, фарингіти, риніти, що зв'язано з тривалим інтенсивним подихом холодним повітрям. Їхня гігієнічна профілактика полягає в постійному застосуванні комплексу процедур, що гартують, (миття ніг прохолодною водою перед сном, питво холодної води, контрастний душ і т.д.).

Спостерігаються в лижників і локальні перенапруги м'язів, сухожиль, суглобного апарата спини, нижніх кінцівок. Основний засіб профілактики таких станів — відповідна силова підготовка для створення м'язового «корсета», достатня розминка з включенням вправ на розтягання.

Щоб попередити травми, лижникам необхідно удосконалювати технічну підготовку, а перед швидкісно-силовим навантаженням розігрівати м'яза (до 38 °С). Тренування в ігрових видах спорту повинні включати загальнофізичну підготовку, спринтерський біг, одиночні граничні стрибки для розвитку стрибучості, багатоскоки — для стрибучої витривалості, тривалий біг — для загальної витривалості й інші вправи.

Спеціальна підготовка і змагання проводяться в приміщеннях (зали, манежі, палаци спорту), тому для загартовування і підвищення витривалості частина загальфізичних і ігрових тренувань необхідно проводити на свіжому повітрі.

Після високих навантажень необхідно психоемоційне відновлення спеціальними методами психологічного розвантаження і стимуляції (аутогенне тренування й ін.).

В ігрових видах спорту часті розриви і надриви м'язів, сухожиль і зв'язувань, що виникають у результаті граничних навантажень; травми і забите місця через зіткнення гравців, падінь, ударів м'ячем. Гігієнічна профілактика травматизму спортсменів полягає в достатній розминці, що забезпечує розігрів м'язів і підвищення їхньої еластичності, в удосконалюванні техніки і загальнофізичної підготовки, дотриманні гігієнічних вимог до місць проведення занять і змагань.

Для попередження травм екіпірування футболістів і хокеїстів повинна включати спеціальні захисні пристосування (щитки, прокладки, каски, маски для воротарів і ін.). У волейболі, баскетболі, гандболі застосовуються наколінники, що захищають колінний суглоб від травм.

2. Гігієнічне забезпечення занять плаванням

У плаванні існують різні спеціалізації. По фізіологічному впливу їх можна розділити на три групи:

·        переважно анаеробно-гліколітичної спрямованості (дистанції 100 і 200 м);

·        змішаної аеробно-анаеробної спрямованості (400 м);

·        переважно аеробної спрямованості (1500 м).

Рух у водяному середовищі в горизонтальному положенні робить на організм своєрідний вплив. Вода, що має більш високу, чим повітря, теплопровідність, підвищує віддачу тепла, збільшуючи енерготрати.

Горизонтальне положення тіла спортсмена під час плавання сприяє поліпшенню гемодинаміки у венозній частині серцево-судинної системи, полегшуючи рух крові по венах з нижньої половини тіла. Однак вентиляція легень утруднена, тому що видихнув виробляється у воду, що створює додатковий опір, а вдих повинний виконуватися у відносно короткий проміжок часу синхронного руху. Тому В плавців повинна бути висока потужність вдиху і видиху. Плавцям властиві хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів: тонзиліти, гайморити, фарингіти, риніти, отити. Це зв'язано з тривалим охолодженням усього тіла і носоглотки, улученням води в придаткові пазухи, у середнє вухо. Кон'юнктивіти (запалення слизуватої очей) зв'язані з дратівним впливом хлору, що міститься у воді басейнів.

Гігієнічна профілактика цих захворювань у плавців складається в загартовуванні організму (повітряні ванни, контрастні душі, спеціальні процедури загартовування носоглотки — питво холодної води, полоскання горла холодною водою, промивання носоглотки; обмивання ніг холодною водою на ніч). Поряд з цим рекомендуються сонячні ванни, а з метою загартовування — тренування на повітрі: у теплу погоду — кроси, веслування, їзда на велосипеді; узимку — біг на кониках, лижах. Для профілактики кон'юнктивітів плавці використовують спеціальні окуляри.

У стрибунів у воду відносно часто спостерігаються зміни в хребті — остеохондрози, спондильози й ін.

Гігієнічна профілактика функціональних порушень хребта полягає в зміцненні його м'язів для посилення їх «корсетної» функції; ефективній розминці на суші перед тренуванням і змаганнями з включенням вправ на гнучкість (розтягання). У стрибунів у воду велика імовірність травм, зв'язаних з ударами об вишку, трамплін, неправильним входженням у воду. Їхня профілактика складається головним чином в удосконалюванні спортивної техніки, загальній фізичній підготовці.

3. Гігієнічне забезпечення занять боротьбою, боксом, важкою атлетикою

Боротьба жадає від спортсмена високого розвитку багатьох силових якостей: абсолютної сили, силової витривалості (статичної і динамічний), вибухової сили; бокс — швидкісно-силових якостей і гарної загальної витривалості (аеробна функція). У визначеній мірі остання потрібна і борцям, оскільки великі їх енерготрати під час сутички. У важкій атлетиці ведуча якість — максимальна сила.

В усіх цих видах необхідна висока координація рухів, що визначає ефективність використання силового і швидкісно-силового потенціалу. Тому тренування спортсменів повинне бути різнобічної: заняття в залі і на свіжому повітрі (кроси, спортивні ігри, лижна підготовка, плавання, що дозволяють розвивати загальну витривалість, швидкісно-силові якості, спритність, що сприяють підвищенню загартованості). У загальнофізичну підготовку юних спортсменів рекомендується поступово вводити елементи спеціальної підготовки. У цих видах, особливо в боксі і важкій атлетиці, у більш пізньому віці, чим в інших видах спорту, починається спортивна спеціалізація й обмежується вік участі в змаганнях.

Дітям і підліткам (10—14 років), що займається важкою атлетикою, рекомендуються обмежені силові навантаження: не більш трьох разів у тиждень із загальною тривалістю занять до 90 хв. На підняття ваг приділяється близько 30% часу тренування, а маса штанги при поштовху не повинна перевищувати 60 % маси тіла, при жимі — 70%.

Для зміцнення хребта, колінних і лучезап'ястних суглобів важкоатлети використовують спеціальні пояси й еластичні пов'язки. Для юних боксерів запропоновані спеціальні навчальні рукавички, що охороняють від травм при ударах. Часті травми голови при ударах, що особливо супроводжуються нокдаунами і нокаутами, негативно позначаються на стані нервової системи. Тому використання таких рукавичок має важливе значення для збереження здоров'я що займаються. Для профілактики травм кисті захищаються спеціальними бинтами, губи і зуби — особливим пристосуванням — капой.

Для профілактики травм у боротьбі і боксі необхідно, щоб у юних спортсменів загальнофізична підготовка випереджала оволодіння новими технічними прийомами, при вивченні яких повинні комплексно вивчатися прийоми нападу і захисту.

Щоб перейти в іншу вагову категорію чи удержати свою вагу протягом змагального сезону, спортсмен обмежує раціон харчування. Юним спортсменам необхідно уникати швидкої втрати маси тіла. Швидка втрата маси тіла негативно позначається на здоров'ї і працездатності, а обмежене харчування не дозволяє не тільки відновити енергетичні резерви, але і забезпечити пластичні процеси в структурному відновленні і росту тканин.

У профілактиці травм важливу роль грає відповідність місць занять гігієнічним вимогам. Необхідне ретельне вологе збирання і провітрювання приміщень, збирання килима, рингу, помосту для штангістів. Для знезаражування приміщень і, головне, борцовського килима ефективні бактерицидні лампи. Навколо рингу і килима повинна обов'язково обладнатися зона безпеки шириною не менш 1,5 — 2 м.

Перевірка вивченого:

1.     Які основні гігієнічні вимоги до занять лижним спортом?

2.     Який спортивний одяг повинен бути у лижника?

3.     Яке харчування потрібно для занять лижним спортом?

4.     Гігієнічні вимоги до занять плаванням?

5.     Яка температура води повинна бути в басейні?

6.     З чого повинно починатися купання?

7.     Що таке капа?

8.     Як називається борцовський килим?

9.     Як можна перейти в іншу вікову категорію?

10. Як не допустити травмування в будь-якому виді спорту?

9 тиждень дистанційного навчання

На цьому тижні 1 пара.


ТЕМА : Гігієнічні вимоги до занять гімнастикою, легкою атлетикою, спортивними іграми

Завдання.
Прочитайте матеріал лекції. Дайте відповіді на 3 любі запитання у кінці лекції. Надішліть викладачу для перевірки. Дякую.

1.Гігієнічні вимоги під час занять гімнастикою

У великому спорті розрізняють три види гімнастики: спортивну (на гімнастичних снарядах), художню й акробатику. Гімнастичні вправи використовуються як засоби загальфізичної підготовки у всіх видах спорту (прикладна гімнастика). При заняттях фізичними вправами з оздоровчою метою гімнастика широко використовується для розвитку швидкісно-силових якостей, для підготовчих (ранкова гімнастика) і відбудовних задач (активний відпочинок).

Гімнастичні вправи є переважно швидкісно-силовими. Вони впливають головним чином на кістякову мускулатуру, кістково-суглобну систему, периферичний кровообіг; м'язові скорочення роблять рефлекторно-тонізуюча дія на нейроендокрину систему, внутрішні органи (м'язово-вісцеральні рефлекси). Гімнастичні вправи дають можливість направлено впливати на окремі м'язові групи, що дозволяє керувати формуванням необхідного м'язового профілю для різних видів спорту, підтягувати силу відстаючих м'язових груп, поліпшувати корсетну функцію м'язів.

При заняттях спортивною гімнастикою, акробатикою і художньою гімнастикою розвиваються переважно такі рухові якості, як вибухова сила ніг, стрибкова витривалість (здатність підтримувати висоту і довжину стрибка при повтореннях під час виступу), максимальна сила, силова витривалість (статична і динамічна), гнучкість, спритність. В усіх видах спортивної гімнастики велике навантаження падає на опорно-руховий апарат, особливо хребет, стопу, колінні суглоби.

У підготовчій частині заняття необхідно включати вправи на розтягання (на гнучкість) у хребті навколо трьох осей руху тіла (подовжньої і двох поперечних — фронтальної і сагитальної). Кращими для цієї мети є вправи з граничними статичними зусиллями тривалістю 4—6 с. Як приклад такого типу вправ можуть служити нахили корпуса з граничним зусиллям на згинання, підтягування й утримання голови до колін, нахил убік з утриманням граничного зусилля, утримання граничного розгинання корпуса лежачи на животі чи стоячи на одній («ластівка») чи двох ногах.

Обов'язково включаються вправи на розтягання для суглобів, особливо для плечових, лучезап'ясних, тазостегнових, гомілковостопних. Для останніх гарний ефект дають, наприклад, вправи —на п'ятах при положенні стопи підошовною стороною. Можна ширше використовувати в підготовчій частині статичні вправи як для постійного підвищення сили м'язів, так і для розтягання м'язів, сухожиль, зв'язувань, підвищення їхньої еластичності перед інтенсивними вправами в основній частині заняття.

Для гімнастів необхідна аеробна розминка. Вона компенсує недолік аеробного навантаження в основній частині тренування, розвиває аеробну функцію і підготовляє до роботи серцево-судинну, дихальну системи і стимулює обмінно-окисні процеси в тканинах. Усі ці компоненти аеробної функції необхідні гімнастам для кращого відновлення в процесі тренування. У процесі гімнастичних вправ переважно анаеробного характеру в м'язах накопичуються недоокислені продукти обміну (кисневий борг). Відновлення (погашення кисневого боргу) відбувається в інтервалах між вправами. Чим краще функціонує серцево-судинна система (чим вище аеробна функція), тим швидше буде ліквідуватися кисневий борг і відновлюватися працездатність, тим, отже, вище буде витривалість у плині зору (дозволяє більш якісно й інтенсивно провести другу половину тренування), так і в гігієнічному аспекті — знижуючи стомлення і небезпека травми в заключній частині заняття, тобто в умовах, коли вона особливо велика.

Аеробна розминка у виді повільного бігу повинна проводитися протягом 5—7 хв. Більш короткий період аеробної розминки недостатній для того, щоб уключити її в роботу, і тому практично неефективний.

В основній частині тренування зважуються плановані задачі. Гімнасти високої кваліфікації в даний час виконують звичайно два тренування в день. Основне тренування виконується в першій половині дня. Спортсмени тренуються у всіх видах багатоборства, і, крім того, можуть зважуватися ще додаткові задачі, наприклад спеціальна силова підготовка. В другій половині тренування (після 3—4 видів) відзначається стомлення, особливо виражене на 5—6 видах, що підвищує небезпеку травми. Друге тренування проводиться при недовідновлені після першої. Ступінь стомлення після першого виду другого тренування відповідає такому після четвертого виду першого тренування (В. Ф. Пєшков).

Для кращого відновлення в процесі тренування, особливо після четвертого виду першого тренування, і протягом другого тренування доцільно використовувати короткочасний (2—4 хв) відбудовний масаж в інтервалах відпочинку між видами (В. Ф. Пєшков). Найбільш ефективні окремі прийоми класичного і крапкового масажу.

При переважному стомленні центральної нервової системи, що виявляється в загальмованості, надмірній нервово-емоційній напрузі і вираженому локальному м'язовому стомленні, ефективний масаж, що включає струшування рук (15% часу), розминання найбільш утомлених м'язів (45—50%) і збудливий метод крапкового масажу на крапках Цюй-чи, Хэ-гу, Шао-цзе.

При   переважному   стомленні   периферичного нервово-м'язового апарата, що виявляється в зменшенні сили, швидкості рухів, відчуттях хворобливості в м'язах, більш ефективний масаж, що включає вижимання (5%), струшування рук (25%), розминання (70%). Відбудовний масаж доцільно виконувати перед четвертим, п'ятим, шостої видами першого тренування і перед другим, третьої видами другого тренування.

Для відновлення сил між першим і другим тренуваннями при переважному стомленні ЦНС ефективний крапковий масаж гальмовим методом на крапках Цзянь-юй, Би-нао, Сяо-лэ, Чжоу-жун, Юань-і. При переважно м'язовому стомленні більш ефективний класичний масаж за загальноприйнятою методикою.

Попередження перенапруг, захворювань і травм здійснюється комплексом педагогічних і гігієнічних заходів, що включають планування програми занять відповідно до підготовленості що займаються, ефективну розминку, кваліфіковану страховку з використанням спеціальних страховочних пристосувань (страховочних поясів), контроль за станом снарядів, відповідністю гімнастичного залу гігієнічним вимогам, комплексом оздоровчих і відбудовних заходів.

Важливе значення має якісний добір починаючих гімнастів і систематичний лікарський контроль. До занять гімнастикою не повинні допускатися обличчя, що мають похилість до розвитку плоскостопості (низький звід стопи), що мають такі порушення хребта, як сколіоз і порушення структури осі хребців. Не повинні допускатися до занять обличчя із системними захворюваннями кістяка, дисплазіями і відхиленнями в хребті, кінцівках, тазі і грудній клітці. Так само повинно розцінюватися і постравматичний стан з ушкодженнями опорно-рухового апарата.

Для попередження ушкодження долонь застосовують спеціальні накладки (шкіряні), стежать за шкірою, змазуючи її живильними кремами, видаляючи великі мозолі, припудрюючи долоні магнезією під час занять. Для захисту лучеза'ястних суглобів, що виконують велике навантаження, використовують шкіряні манжети.

Перед кожним тренуванням і під час її протирають снаряди, видаляють пил, вологу, перевіряють їхня надійність, мати укладають без зазорів і в одній площині (щоб не було різниці між окремими матами по висоті);  тому бажано користатися матами одного типу в чи залі хоча б біля одного снаряда.

Снаряди повинні бути розміщені на безпечній відстані друг від друга і від стіни. Зона безпеки між стіною і снарядом 1,5 м. Гімнастичні зали обладнаються відповідно до норм планувальних елементів і габаритів устаткування житлових і спортивних будинків. Площа залу на один що займається залежить від спортивної кваліфікації і відповідає (у м²) 10—12 для гімнастів III—II дорослого і II, I юнацького розрядів, 12—15 — для спортсменів I розряду і кандидатів у майстра спорту і 15—20-для майстрів спорту і майстрів спорту міжнародного класу. Повітряний куб і приточно-вытяжна вентиляція за умови 2,5—3-кратній зміні повітря в годину повинні забезпечити 90 м³ повітря в годину на спортсмена і 30 м³ на глядача.

Природне висвітлення повинне відповідати вимогам: світловий коефіцієнт — 1:6, коефіцієнт природного висвітлення— 1,5—2%; природне висвітлення повинне бути рівномірним, забезпечуючи горизонтальне висвітлення 200 лк. Температура повітря +15—16°, відносна вологість 30—60%-

Розміщається гімнастичний зал звичайно на першому поверсі. При розташуванні на другому чи третьому поверсі в перекриттях повинні бути передбачені можливості розміщення поролонових ям і фундаментів для снарядів. Спеціальні пристосування для кріплення снарядів розміщаються на стінах і стелі, розраховуються виходячи з динамічного навантаження на снаряди в 100 кг. Навантаження на гімнастичні кільця розраховуються в розмірі 400 кг.

Доріжка для опорного стрибка розташовується уздовж однієї з подовжніх стін з боку входу в зал. Поперечина розміщається в протилежному від входу кінці залу, перпендикулярно до його довгої осі з 4—6-метровими зонами для зіскоку (уперед та назад).

Одяг гімнастів складається з гімнастичних штанів, боягузів і майки, у жінок — купальника; взуття — шкіряні туфлі, бавовняні тапочки. У спортивному залі необхідно мати дві пари взуття (не ходити в туалет у бавовняних тапочках, зігріти ступні ніг, надягши на час носки і шкіряні туфлі). З огляду на похилість до деформації стопи, рекомендується в звичайному взутті носити ортопедичні супінатори для попередження подовжньої і поперечної плоскостопості.

 2. Гігієнічні вимоги під час занять легкою атлетикою

Легка атлетика поєднує різні за структурою і дією на організм фізичні вправи. Їх можна підрозділити на дві основні групи: аеробної спрямованості (стаєрський, марафонський біг, спортивна ходьба), що вимагають загальної витривалості; анаеробної спрямованості (спринт, метання, стрибки), що вимагають переважно швидкісно-силових якостей. Біг на середні дистанції займає проміжне місце і залежить як від аеробного, так і анаеробного забезпечення.

Легка атлетика має велике число спортивних спеціализацій. У цьому виді спорту розігрується найбільше число Олімпійських медалей; вона відіграє ведучу роль як засіб оздоровчої фізкультури; нею займається найбільше число спортсменів як у масовому, так і у великому спорті.

Легкоатлетичні вправи займають значне місце в шкільній програмі по фізкультурі. У підготовчій частині тренування спринтерам, стрибунам, метальникам, багатоборцям варто приділити особлива увага якісній підготовці суглобного апарата до майбутнього швидкісно-силовим вправам, що випробують найбільше навантаження (момент зусилля) на м'язи, сухожилля і зв'язування (небезпека розриву).

У спринтерів і стрибунів частіше спостерігаються розтягання, надриви і розриви м'язів і сухожиль стегна, гомілки (ахилова сухожилля), зв'язувань гомілковостопного суглоба; у стрибунів у висоту часто відбуваються розтягання і розриви зв'язувань гомілковостопного і колінного суглобів, травми хребта в шийному і поперековому відділах. Для бігунів на довгі дистанції типові ушкодження м'язів і сухожиль стопи і гомілки внаслідок мікротравматизації і перевтоми; у метальників — розтягання і розриви м'язів, сухожильно-зв'язочного апарата суглобів рук і м'язів спини.

Відзначається несприятлива дія на здоров'я визначених умов тренування. Так, тривалий біг по твердому покриттю (асфальту) позначається негативно на опорно-руховому апараті. Спостерігалося виділення крові із сечею, що зв'язують з механічним ушкодженням еритроцитів. Відзначаються травми стопи, гомілковостопного суглоба, запалення окістя гомілок. Профілактика складається в забезпеченні необхідних умов тренування, проведенні відповідних відбудовних і лікувальних заходів. Відзначається відносна частота плоскостопості в марафонців. Профілактика полягає в застосуванні спеціальних вправ, що зміцнюють звід стопи, носінні ортопедичного взуття, використанні супінаторних устілок у бігових туфлях. Для цієї мети виконуються вправи на розтягання, многоскоки, імітація і виконання окремих елементів основних вправ, повільний біг (ЧСС 120—140 уд/хв).

Ранкова зарядка проводиться по типі тренування по загальфізичній підготовці з малим навантаженням, сприяючи кращій підготовці до основного тренування. Важлива гарна аеробна розминка для підготовки серцево-судинної системи і стимулювання обмінних процесів у тканинах (не менш 10 хв бігу в підготовчій частині тренування).

Кожен вид легкої атлетики (крім багатоборства) має визначену відносно вузьку спрямованість, що вимагає вираженого переважного розвитку однієї рухової якості за участю в основному однієї м'язової групи. Тому для легкоатлетів необхідно застосовувати вправи, що компенсують, для підтримки інших рухових якостей (крім основного) і всіх м'язових груп на функціональному рівні, необхідному для ефективного виконання вправ спортивної спеціалізації і для збереження здоров'я.

Для стрибунів, бігунів, ходків що компенсують є вправи для м'язів рук, плечового пояса, корпуса. Це необхідно для забезпечення корсетної функції м'язів корпуса і профілактики ушкоджень хребта.

Варто включати в ранкову зарядку, розминку при кожнім тренуванні вправи для зводу стопи з метою профілактики плоскостопості. Відбудовні заходи включають спеціальні вправи для активного відпочинку, короткочасний масаж і самомасаж стомлених м'язів; крапковий масаж доцільно використовувати на тренуваннях бігунів на короткі і середні дистанції, стрибунів, метальників в інтервалах між вправами. Після тренування-масаж, водяні процедури, фізіотерапія.

Бігова доріжка покривається спеціальним покриттям, що повинне злегка пружинити, не затримувати вологу, не давати пилу; необхідний постійний відхід за доріжкою, щоб на ній не було дефектів поверхні, сторонніх предметів, пилу. Полив доріжки виробляється за 3 ч до змагань. На стадіонах для масового спорту доріжки мають відносно більш дешеве покриття (гареве, коксогареве, асфальтове). На сучасних великих стадіонах покриття доріжок синтетичне(тартан, рекортан). Вони вимагають менших витрат по відходу, легко убираються. Тренування на такій доріжці менше травмують опорно-руховий апарат нижніх кінцівок бігунів. Бігова доріжка по обидва боки обмежується бортиком з напівкруглою поверхнею висотою не більш 3 див. Тренування на місцевості найкраще проводити на паркових і лісових алеях, на ґрунтових доріжках, на заміських дорогах.

Місце для стрибків у довжину і потрійний стрибок складається з доріжки для розбігу, місця для відштовхування і ями для приземлення. У місце для відштовхування укладається дерев'яний брусок (20X122 см) з доріжкою. Яма для приземлення має стінки з дерева, що виступають на

5        см над землею, наповняється піском урівень зі стінками.
 Періодично пісок у ямі розрівнюється граблями, що повинні   знаходитися в спеціально  відведеному місці. Один метр від краю ями і доріжки приділяється для зони безпеки.

Місце для стрибків у висоту складається із сектора для розбігу, стійок із планкою, місця для приземлення, що складає зі шматків чи поролону інших м'яких синтетичних матеріалів, покладених на висоту 0,5—0,75 м. Зона безпеки на 1,5 м віднесена від місця приземлення. Місце для стрибків із шостому складається з доріжки розбігу, стійок із планкою, місця для упора тичини і місця приземлення. Зона безпеки — від краю доріжки на 1 м, від місця приземлення— 1,5 м, перед місцем для упора — 5 м. Освітленість на доріжках для розбігу для усіх видів стрибків — 30 лк; у місцях відштовхування і приземлення — 50 лк; для стрибків із шостому вертикальна освітленість на висоту 6          м — 50 лк.

Сектор для метань улаштовується на одній стороні стадіону, щоб снаряди летіли по його довгій осі і не було зустрічних метань. Місце для метань молота, штовхання ядра, метання диска складається з кола з ущільненим покриттям; для метання молота і диска коло обмежується металевою сіткою; для кожного снаряда визначається сектор приземлення; освітленість у місці метання — 50 лк, у секторі приземлення — 30 лк.

3.  Гігієнічні вимоги під час занять спортивними іграми

Спортивні ігри жадають від спортсменів високих швидкісно-силових якостей, швидкісних дій, стрибучості, стрибучої витривалості, гарній координації в сполученні з відмінними психофізіологічними якостями — ігровим мисленням, здатністю швидко приймати рішення і здійснювати їх у раціональних рухових діях.

Спортивні змагання часто проходять у новій кліматичній зоні при напруженому графіку і найчастіше в різний час, тому для спортсменів важлива здатність швидко відновлюватися фізично і психічно, швидко адаптуватися до нових ритмів добового режиму, виявляти максимальну психічну і рухову активність у заданий час.

Спортсмен повинний мати здатність миттєво розібратися в ситуації в умовах твердого єдиноборства і виконати раціональну дію. Ці здібності є значною мірою уродженими, але вимагають і ефективного цілеспрямованого тренування. В ігрових видах спорту спортсмен повинний бути товариським, контактним, мати почуття товариства, дружби, бути патріотом, тому що для ігор характерні колективні дії, де яскрава індивідуальність може проявитися тільки за підтримкою всієї команди. Ці питання важливі не тільки для педагогів, але і для гігієністов, тому що сприятлива психологічна обстановка в команді відіграє важливу роль у збереженні здоров'я спортсменів.

Спортивні ігри вимагають досить високої витривалості (аеробної функції), тому що змагання і тренування проводяться протягом тривалого часу. Аеробна стеля спортсменів повинна бути не нижче 60 мол/кг/хв. Тренування повинні систематично включати широку загальфізичну підготовку, спринтерський біг, одиночні граничні стрибки для розвитку стрибучості, многоскоки для розвитку стрибкової витривалості, тривалий біг для розвитку загальної витривалості й інші вправи.

Спеціальна підготовка і змагання в даний час проводяться в приміщеннях (зали, манежі, палаци спорту), тому для загартовування і розвитку витривалості спортсменів частина загальфізичних і ігрових тренувань необхідно проводити на свіжому повітрі.

У відбудовних заходах важливе місце повинне    приділятися    психоемоційному    відновленню, використовуючи для цієї мети спеціальні методи психологічного розвантаження і стимуляції (аутогенне тренування й ін.).

В ігрових видах спорту часто відзначаються розриви і надриви м'язів, сухожиль і зв'язувань, що виникають при граничних умовах; травми і забите місця виникають у результаті зіткнень гравців, падінь, ударів м'ячем. Аналіз травматизму в спортивних іграх (крім футболу), зроблений швейцарським страховим агенством за 2 роки, показав, що з 401 спортивної травми отримане до 12 ч 30 хв 12%, з 12.30 —до 18.30 — 29,5%, після 18.30 — 58,5%; 12,5% отримані з понеділка по п'ятницю; 15,5% — у суботу; 22%—у неділю; улітку — 32,9% травм; узимку — 33,4%; навесні і восени — 33,6%. Причинами травматизму були: падіння від неспритного руху — 51%; зіткнення— 21%; удар м'ячем — 17%; зіткнення зі спортивним інвентарем — 5%; невідомі причини — 6%. Топографія травм: голова — 9,5%, у тому числі щелепно-лицьова область — 8%; рука — 34%; з них кисть—18%; тулуб— 6,5%; нога — 50%, з них стопа—15%. Вид травми: контузії і розтягання — 59,5%, переломи і вивихи — 17%, ушкодження меніска — 5%, розриви м'язів — 2,5%, відкриті рані — 3%, струс мозку—1%, інші — 4,5%. Вид спорту: гандбол — 35%, баскетбол — 26%, теніс— бадмінтон — 9%, волейбол — 7%. У 5% травми привели до інвалідності, у тому числі в 4% через травми руки.

Профілактика полягає в достатній розминці, що забезпечує розігрів м'язів і підвищення їхньої еластичності, удосконалюванні техніки і загальфізичної підготовки спортсменів, виконанні гігієнічних вимог до місця занять. Спортсмени-ігровики особливо при заняттях у приміщеннях знаходяться в досить тісному контакті, тому підвищена небезпека поширення повітряно-краплинних інфекцій; профілактика складається в загальгігієнічних і протиепідемічних заходах, особливо важливе значення має ізоляція хворого — джерела зараження, ефективна вентиляція і збирання приміщень, загартовування спортсменів.

Харчування повинне містити 63—68 ккал/кг у день. Зміст раціону будується відповідно до загальних положень гігієни і харчування в спорті. В умовах мінливого розкладу змагань бажано по можливості намагатися зберегти режим харчування, тому що організму потрібно відносно тривалий час для адаптації до нового режиму прийому їжі. Одяг футболістів і хокеїстів передбачає спеціальні захисні пристосування для попередження травм (щитки, прокладки, каски, маски у воротарів і ін.). У волейболі, баскетболі, гандболі застосовуються наколінники, що захищають колінний суглоб від травм.

Температура повітря в спортивному залі + 15—16°; відносна вологість — 30—60%; приточно-вытяжна вентиляція з 2—3-кратною зміною повітря в годину; висвітлення вертикальне і горизонтальне — 200 лк.

Перевірка вивченого:

1.     Які види гімнастики є?

2.     На що впливають гімнастичні вправи?

3.     Що таке аеробна розминка?

4.     Назвіть вправи для розминки легкоатлетичних вправ.

5.     Що саме вивчається в шкільній програмі з легкої атлетики?

6.     Які якості розвиваються під час виконання спортивних ігор?

7.     Наведіть приклади вправ для розминки гімнастики, легкої атлетики та спортивних ігор

8.     Яке покриття мають бігові доріжки?

9.     Яким повинно бути харчування під час тренування?

10. Яка температура повітря повинна бути в приміщення під час занять?